Життя після поліомієліту. Відверта історія жінки, що перехворіла на цю недугу

Опубліковано: 08.07.2016

Анна Григорівна Шевчук в дитинстві захворіла на поліомієліт під час епідемії, яка вирувала в Україні у 50-ті роки минулого століття. Але важка хвороба не підкорила її, хоча залишила наслідки на все життя. Анна Григорівна реалізує себе, залишається активною та підтримує інших людей з інвалідністю. Зараз Анна Шевчук очолює громадську організацію «Волинський фонд активної реабілітації неповносправних».

В інтерв’ю для сайту stoppolio.in.ua Анна Шевчук розказала, яким було її дитинство, як змінює життя поліомієліт та про що слід пам’ятати батькам, які відмовляються від щеплень для своїх дітей.

– Як поліомієліт вплинув на Ваше дитинство та змінив Ваше життя?

Початок моєї  історії хвороби на поліомієліт (cпинальний параліч) – травень 1959 року, 11 місяців від дня  народження (а народилась я 8 червня 1958 року і вже ходила своїми ніжками). Зі слів рідних була активною здоровою дитиною, спокійною та веселою .

Як вплинув поліомієліт на моє дитинство? Прочитавши про моє життя,  можуть  порівняти,  лише ті люди, які не перенесли поліомієліт та не отримали наслідків.

Я можу  описати моє життя з наслідками перенесеного поліомієліту .

Хоча досі повністю не вивчені наслідки, лікарі  виявляють постійно протягом всіх прожитих мною 56 років.

Отже початок – це травень 1959 рік. Під час сну приблизно від 10 до 11,30 години дня сталося так, що ротом пішла піна, а згодом виявилось, що я не  рухаю ані  руками,  ані ногами, не сиджу, зрештою рухається лише голова. В чому причина? Що сталося ? Паніка … Сльози мами, братів, рідних …

Звичайно до лікарні, щоб негайно виявити причину і терміново лікувати – таке рішення було прийнято моїми батьками .

– Чи були на той час в вашому оточенні люди, які також хворіли на поліомієліт. Як склалося їхнє життя?

У Рівненській інфекційний лікарні тоді таких дітей була велика, енна кількість в дитячих ліжечках.

Батькам бачитись та відвідувати дитину не можна було протягом року, щоб не травмувати нервову систему. Батьки, довіряючи лікарям,  спілкувались з ними і вірили, що зміни будуть обов’язково, і здоров’я повернеться .

Повернулося моє тіло частково, права рука і нога робилися теплими, –  рука змогла брати предмети, цяцьки, а нога – відповідати на рефлекси . Також поступово змогла сидіти. Ось таким чином прийшла радість перших успіхів і надії, що всі рухи  відновляться…

Надія – солодке слово, яке мені допомагає жити.  Насправді, так і відбувалось, Ліва рука хоч і слабка, але дуже важлива роль лівої  руки, яка дала мені  змогу ходити,  впираючись на предмети, що оточували мене  (ліжечка, шведські драбини, стіна), та  просто повзати по підлозі . В той час возиків  для  інвалідів  не існувало, милиці для дітей від 1-6 років і досі відсутні.

Я жила з такими дітками спочатку в лікарнях, пізніше в санаторній  школі – інтернат м. Костопіль для дітей, які перенесли поліомієліт. Ми закінчували 9 класів по програмі восьмирічки. Всі роки навчання нас лікували лікарі . Виготовляли ортопедичне взуття. Два вихователі для класів в яких навчалось  не більше 12-ти учнів. Ми в свою чергу старались навчатись, тому що наше майбутнє переважно було пов’язане з розумово працею.

А далі кожен  по бажанню та можливостях і здібностях вибирав своє доросле самостійне життя. Пропозиції від держави були такі в спеціалізованих закладах повного соціального утримання: планово – економічний технікум – інтернат повного соціального забезпечення в м. Кам’янець – Подільському, такий самий технікум в м. Харкові. Були пропозиції навчатися в  м. Житомир  на  радіотелемеханіка, в м. Самборі на кравця та швею.

Життя кожного з людей, які мали наслідки перенесеного поліомієліту, різне. У багатьох з моїх знайомих, однокласників, а далі однокурсників, життя склалось  добре. Хто добре навчався та старався себе адаптувати в суспільстві, реалізовуючи свої здібності не залежно від важкого фізичного стану, тому вдавалось робити на роботі, займати посади, створювати сім’ї.

12871458_985709591544046_3623796963587549845_n

А.Шевчук під час Форуму розвитку міста Луцьк

– Які дитячі спогади залишив після себе поліомієліт? Що було найскладнішим в гострий період захворювання?

В гострий період захворювання найскладніше було батькам почути  від лікарів, що ліків від такої хвороби не існує .

Спогади … Болі, старанність робити рухи ногами, навіть пасивні, за допомогою рук… Лікарні, приємні ввічливі  лікарі, медсестри, санітарочки, консультації, операції… автобуси, вокзали, як авто так і ж/д …сльози мами , та  сумні очі тата. З вікна автобуса чи поїзда Київ, Львів, Одеса, Євпаторія, Москва.

Також важко і страшно  було побачити кісточку Юрчика під час операції, яку нам  робили вперше в Рівному  в 1963 році травматологи Астраханов та Вожовський (нажаль, імен не пам’ятаю). Лікарі ламали і складали нам деформовані поліомієлітом кісточки, вправляли вивихи .

Таких операцій мені зробили до мого повноліття тринадцять. Кожна з них супроводжувалась фізичними розробленнями та навчанням володіти тілом під новим ухилом та навантаженням. Перші кроки я зробила в 6,5 років. А далі всі роки, аж до повноліття, постійно оперативні втручання травматологів,  фізична та медична реабілітація.

– Як, незважаючи на хворобу, Вам вдається реалізовувати себе, залишатися активною та підтримувати інших людей з інвалідністю? Чи багато серед них людей, що також перехворіли на поліомієліт?

Виховання прекрасних вихователів та вчителів,  віра лікарів в нас – тому  ми старались,  також медична та фізична реабілітація була  ефективною. З вищесказаного, як наслідок навчання  у Вищих навчальних закладах уже не спеціалізованих, та в подальшому робочі місця , які ми мали  відповідно до направлень по розподіленню  з навчальних закладів.  Незважаючи на хворобу, жили повноцінним життям, тобто життям здорових людей.

Знаючи проблеми інвалідів, я ніколи не наголошую про проблеми в присутності інвалідів. Разом з тим, в силу своїх здібностей, навиків набутих під час роботи,  поєдную навички  з громадською діяльністю. Мету, яку я втілюю щодо адаптації інвалідів в соціумі , поставила з самого початку роботи з колективом. Я мала нагоду в Німеччині  познайомитись з комплексом послуг для населення на стоянці для автомобілів в м. Дрездені. Там вперше в житті мені довелось користуватися таким зручним комплексом, який передбачав доступність мало мобільної групи населення та людей з особливими потребами.

13221019_974182472696758_2576388526067886806_n

13043610_963861967062142_853223583468140525_n

Я очолюю громадську організацію «Волинський Фонд активної реабілітації інвалідів» з 2002 року. За час моєї роботи в Луцьку я багато зустріла людей, які мають наслідки перенесеного поліомієліту. Звичайно вони всі приблизно мого віку. Тобто та сама епідемія 1959 року їх не оминула.

– Чи доводилося Вам спілкуватися з батьками, чиї діти підлягали додатковій вакцинації проти поліомієліту під час нинішнього спалаху поліомієліту в Україні?

Доводилось  спілкуватися неодноразово. Я намагалась пояснити проблеми із здоров’ям, які бувають у дітей,  як наслідки перенесеного поліомієліту. Переконувала,  посилаючись на особистий приклад. Дуже малий відсоток  батьків розуміє і переймається такими проблемами, а інформацію про негативні наслідки вакцинації батьки беруть до уваги як найважливішу. 

– Що б Ви хотіли сказати батькам, які відмовляються від щеплень для своїх дітей?

В першу чергу, про відповідальність батьків за майбутнє здоров’я їхніх дітей і про важливість вакцинації,  як єдиного способу його збереження. Окрім того фізична вада – це важко, дуже важко. Батьки не усвідомлюють, що фізична вада завжди супроводжується моральною.

Фото з особистої сторінки Анни Шевчук у Facebook

Вам також буде цікаво:

Життя всупереч поліомієліту: невідома історія президента Рузвельта

Історія життя після поліомієліту. Валерій Сушкевич