Валерій Сушкевич: Історія життя після поліомієліту

Опубліковано: 30.11.2016

Уповноважений Президента з прав людей з інвалідністю, президент Національного параолімпійського комітету України, голова Національної Асамблеї інвалідів України, депутат п’ятьох попередніх скликань Верховної Ради, Валерій Сушкевич, як ніхто знає в обличчя біду на ім’я «поліомієліт». Після того, як в дитинстві йому довелось пережити цю страшну хворобу, він залишився на все життя в інвалідному візку.

В 1957 році, коли він, в трирічному віці, захворів на поліомієліт, про вакцинацію ще ніхто і не мріяв. Він згадує, як його і його півторарічного братика забрали в сільську лікарню.

«Я жив з батьками в селі Петрівському Таращанського району Київської області. Команда медичних інституцій СРСР була чітка: як тільки дитина захворює, терміново, майже насильно ізолювати. Щоб не було розповсюдження. Лікували супутніми препаратами. Тобто просто підтримували імунітет. Не більше. Ніяких ліків не було. Тим більше вакцини. В світі на той час саме вирувала пандемія поліомієліту – вона зачепила всі країни. Мама з татом у мене були вчителями. Батьків колишній учень працював на той час в лікарні. Він йому і розповів, що нічого не відбувається – дітей ніяк не лікують, вони просто лежать. I що за 40 днів нас с братом просто повернуть. Може мертвими, а може паралізованими. I тоді батько взяв вантажівку, в’їхав, як в кіно, пробивши ворота лікарні, на територію, ввірвався всередину, закутав нас у ковдри і, фактично, викрав. Вантажівкою повіз у Київ. Він привіз нас тоді до Всесоюзного інституту інфекційних захворювань – провідної інституції по всім інфекційним хворобам. Саме тут потім було створено унікальну потужну лабораторію по лікуванню поліомієліту. Результатом роботи тієї лабораторії стало повне зупинення епідемії. Мене після інституту виписали частково паралізованим. Вони тоді зробили все, що змогли. При тому, що випадок був вже запущений – батько не одразу нас привіз. А мій маленький брат був виписаний повністю здоровим. Але у 16 років він помер. Тим лікуванням у нього фактично були знищені нирки. Судячи з записів про наше перебування в інституті, від поліомієліту нас з ним лікували по-різному. Отже, і наслідки були різними. Лікування тоді було експериментальним. Але вибору не було. Або смерть чи параліч, або пошук варіантів лікування. Незважаючи на це, я вважаю, що ця лабораторія, яка нас тоді рятувала, стала найкращою в усьому Радянському Союзі. Дякуючи інституту, при якому працювала лабораторія, в СРСР був впроваджений календар щеплень, який поєднував інактивовану і «живу» поліомієлітну вакцину.

Вам також буде цікаво: Крім вакцинації, немає іншого шляху зупинити спалах поліомієліту, – Валерій Сушкевич

Я свого часу захворів під час проведення в СРСР Міжнародного фестивалю студентів і молоді. Коли в 1957 році я був уражений вірусом, Радянський Союз проводив експансію комуністичної ідеології у світі. Керівництво країни запропонувало проведення фестивалю в СРСР. В пік пандемії поліомієліту. Жодна країна світу не проводила в цей час подібних заходів. Столицями цього фестивалю були Москва і Київ. В Київському регіоні на той час на 100 тисяч населення захворіло 18,7 тисяч дітей. Тобто фактично майже 20 відсотків. З них – біля 10 відсотків померли, а 40% стали такими, як я».

0012-e1474278688694

ФОТО: Маленький Валерій з молодшим братом, який у 16 років помер від наслідків захворювання на поліомієліт

Вам також буде цікаво: Життя після поліомієліту. Відверта історія жінки, що перехворіла на цю недугу

Джерело: журнал Ротарієць, спецвипуск.

З електронною версією журналу Ротарієць знайомтеся за посиланням